І будуть люди

— Ваш комсомольський квиток!

— Не покажу!

— Як не покажеш?

— Виведіть оцих буржуйок, тоді покажу.

Начальник, розсердившись, стукнув кулаком по столу:

— Ану, давай без викрутасів! Ти не в тещі в гостях!

Міліціонер підступив до Володі з явним наміром вивернути йому кишені — Твердохліб ухопився долонею за бокову, на гімнастерці, кишеню: «Хіба що руку відірве!» Буржуйки залементували, але тут відчинилися двері і до кімнати зайшов Федір Світличний.

— Що сталося? Чого базар розвели?

— Товаришу начміл, затримано невідомого! — схопився з-за столу начальник.

Світличний повернувся до Володі — той так і обмер: пропав! Отепер не минуть йому тюрми: запече за грати з помсти за свою сестру, за оту Івасютиху, що її у свій час затаврував Твердохліб як куркульську вовчицю!

— Постій, постій, де я тебе зустрічав?

Володя опустив голову, намагався затулити рукою ланцюжок від годинника, що звисав, припнутий до пояса.

— Постій, постій! — помітив отой ланцюжок Світличний і, враз пригадавши, плеснув приголомшеного хлопця по плечу, зраділо вигукнув: — Володя! Хрещеник!..

Як тільки оті два міліціонери розшолопали, що і до чого, як тільки почули про «хрещеника» та побачили, що їхній начальник міліції обіймає парубійка, так відразу ж і вдалися до єдиного, що тепер мав зреабілітувати їх у очах Світличного, заходу: старший моргнув молодшому, молодший розуміюче хитнув головою і став випроводжати притихлих непманок:

— Давайте, громадянки, давайте! Іншим разом прийдете, тоді розберемося.

Володя ж із порожнім мішком за плечима пішов за Світличним.

Вислухавши Володину розповідь про те, як він потрапив до міліції, Світличний довго сміявся, все перепитував:

— І здорово вдарив?

— Та з усієї сили…

— Молодець! Хочеш до мене в міліцію?

Володька, застуканий зненацька отим запитанням, не знав, що й сказати, а Світличний, по-своєму витлумачивши оте мовчання, не став ждати відповіді:

— Ну, гаразд, гаразд: знаю, в тебе і там, у селі, роботи по горло.

Приязно дивився на Володю, роздумуючи, чим би порадувати несподіваного гостя.

— Зброю маєш?

— Де там, — відповів Володя, і обличчя його стало нещасне та скривджене.

— Який же ти секретар осередку без зброї? — здивувався Світличний. — Ану, йди сюди! — Підійшов до великої, залізом оббитої шафи, відімкнув дверцята, царським жестом показав на середню полицю: — Вибирай, який тобі подобається!

Володьці пересохло в горлі, затрусилися руки: на полиці лежали навалом нагани і пістолети найрізноманітніших марок та розмірів.