І будуть люди

Не раз і не два доводилося виступати йому на селах, він уже наперед знав, про що хочуть почути оці всі люди, про що питатимуть потім, обступивши тісним колом, тому й почав не з хрестин, а із зовнішньої та внутрішньої політики молодої Радянської держави, з продподатку і поступової ліквідації «ножиць», організації кооперативу й боротьби з неписьменністю — цим останнім ворогом революції, по якому треба рішуче вдарити робітничо-селянським трудовим кулаком. Говорив Гінзбург запально й щиро, його невелика постать і худе, захарчоване соцвихівськими пайками обличчя дихало такою вірою в кожне сказане слово, що віра ота передавалася й людям, які його слухали, і навіть легковажні дівчата, затисши в хустинках недолузане насіння, аж спиналися навшпиньки, щоб побачити краще «орателя», та перепитували одна в одної: «Що він сказав?»

Тільки тоді, коли Гінзбург заговорив про основну подію, заради якої, власне, й зібралися на майдані всі оці люди, натовп заворушився, зашумів приглушеними голосами і всі голови знову повернулися до Максима, що стояв, виструнчившись, біля столу.

— Товариші! — закінчив Гінзбург. — Від імені повіткому партії та повітвиконкому, а також антирелігійного товариства «Атеїст» я щиро вітаю незаможника, комсомольця, нашого молодого товариша Максима Твердохліба, який скидає сьогодні з себе релігійно-попівське тавро, приймає нове ім’я — Володимир, на честь нашого вождя і вчителя товариша Леніна!

І, подаючи приклад, перший заплескав у долоні.

Чоловіки, що стояли попереду, теж стали аплодувати, невміло стуляючи огрубілі, дощечками, долоні, задні ж нетерпляче напирали на передніх, намагаючись роздивитися, що ото передає секретар повіткому червоному хрещеникові.

— Червону матерію, — покотилося по натовпу."

"— Багато?

— Та аршинів із шість.

— Ший, Максиме, червоне галіхве, щоб дівчата любили!

— Тю, дурний! Та він же тепер не Максим. Тепер він — Володька….

— А погляньте, кумасю, у вас очі кращі,— не ростуть іще роги?

— Не там, жіночки, рога шукаєте!

Поки спітнілий Володька-Максим приймав од Гінзбурга дорогий подарунок, Ганжа розгорнув прапор, що лежав досі перед ним на столі, розгорнув його так, щоб усі прочитали вишитий на червоному полотнищі напис: «Незаможник, прямуй до світла й розбивай дурман релігії».

— Дорогий товаришу Твердохліб! Сільрада нагороджує тебе в день червоних хрестин оцим прапором. Тримай його міцно в руках, і хай він завжди тобі вказує правильну путь!..

— Чуєте, дівчата, тепер Максим із отим хлагом і на вулицю ходитиме, — коментували далі в натовпі.

— Як же він цілуватиметься?

— А то вже тобі даватиме подержати…

— Цитьте, ви, сороки! — сердито гримали старші, бо там, біля столу, видно, сталося щось непередбачене.