І будуть люди

Сам господар не став дожидатись Федька: ганебно втік, захопивши дітей і дружину; перелякана челядь теж розбіглася хто куди, рятуючи свої затуркані голови від кровожерних «касаків», які буцімто ловлять дітей, варять їх у величезному казані та й їдять, запиваючи свіжою кров’ю; а з жінками роблять таке, що порятуй нас матка боска і Ісусове серце! «Хапають, пшепрашам пані, своїми волохатими ручищами та й вирізають усе, що становить жіночу окрасу: тутай… тутай… і… і тутай…» — «Матка боска, а тутай для чего?» — «А для тего, жеби по тему із’їсти, ласкава панунцю!» І панунця, охоплена жахом, чимдуж утікала на захід, рятуючи своє «тутай… тутай… і тутай».

Тож нема чого дивуватися тому смертельному страхові, що тіпав нещасну гувернантку-француженку, яку невдячний господар забув захопити з собою. Побачивши жахливих «касаків», гувернантка зашилася в графській спальні, затулила обличчя долоньками, наперед прощаючись із життям, з усім білим світом.

Отам і застали її кінноармійці. То тупотіли ножищами, перегукувалися дужими голосами, аж бряжчали шибки, а то завмерли, як діти, витріщились на заморське чудо, що притулилося до позолоченої стіни та й не зводило із них повних страху і сліз блакитних очей. І вся вона була така зарум’янена, така здобна, така апетитна, така наче щойно вийнята з печі, що хлопці аж носами повели, аж очима осліпленими закліпали. Та й де ж тут у біса не закліпаєш, коли: дві булочки — спереду, дві булочки — ззаду, ткни пальцем, і захрумтить ніжна шкірка! — і все оте райське добро прикрите чимось зітканим наче з повітря, так що й видно його, а разом і не видно, і проступає воно, а разом і ховається, — одне слово, вміє клята буржуазія жити на світі, і жалко буде, якщо світова революція разом з усією нечистю змете й отаких пташок!

А заморське чудо вже котило сльозинки по своїх ніжних щічках, а хлопці ще більше витріщали очі, сопучи та збентежено переступаючи з ноги на ногу, і невідомо, чим би закінчилося оце взаємне споглядання, коли б не Федько:

— Ну, чого поніміли?

— Та ти тільки подивись, командире, — зачудовано мовив один із бійців і ткнув своїм чорним, намозоленим руків’ям шаблі та спусковим гачком-пальцем у бік гувернантки: — Ти подивись, яка контра!

Федько як глянув на гувернантку, так і потягся рукою до вуса.