Обложка книги І будуть люди
Книга

І будуть люди

Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
  • Автор:
    Анатолій Дімаров
  • Раздел:
    Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Книга «І будуть люди» доступна для чтения онлайн. Категория: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Добавлено: 3-04-2026, 10:46.

О книге «І будуть люди»

Дай бог вам, кумасі, отаких золотих невісток, як у мене! Невдовзі після батька померла і мати. Підкликала перед смертю Ониська та Ганну, тихо наказала: — Слухайся, сину, Ганни: тобі її сам бог дав. Без неї не знаю, на кого тебе й покидала б… Вона всім верховодила, все хазяйство лежало у неї на плечах, бо чоловік, окрім пісень, ні на що, здається, не був здатний.

Читать «І будуть люди» онлайн бесплатно

Гаман той, великий, із потемнілої телячої шкіри, придбав іще дід: був одного разу на ярмарку в Сорочинцях та й замовив знайомому чоботареві:

— Зший мені, чоловіче, тільки добрячий. А я вже за ціною не постою.

Чоботар постарався: зшив гаманець з блискучого хрому, з усякими панськими витребеньками — ланцюжками, брелоками, ще й розцяцькував бронзовими пластинками.

Дід покрутив, покрутив його у руках, кілька разів підкинув на широкій, як грабарка, долоні, немов пробуючи, скільки заважить оцей витребеньок, як його наповнити, та й повернув майстрові:

— Не підходить.

— Як не підходить! — аж схопився з стільця вражений майстер. — Що ви таке кажете: не підходить! Та сам губернатор не відмовився б від такого гаманця!

Але дід стояв на своєму: не підходить — і годі!

— Ти мені, чоловіче, поший такий, щоб я захотів — усе своє добро в нього убгав. І без оцих-о витребеньок. Хай їх пани носять, панам легко живеться, а мені подай такий, щоб було що в руки взяти.

— Ну, гаразд, пошию вже вам гамана, — піддався, нарешті, чоботар. — Не хочете цього, то я вже вам інший пошию…

І він таки пошив. Дістав міцнющої шкіри, з якої можна було б викроїти на пару добрих чобіт, замовив дві сталеві дуги, як на вовчий капкан, з яструбиним кігтем-защіпкою посередині, і наступного ранку зустрів діда, ховаючи в бороду лукаву посмішку:

— О! Уже я вам постарався! Сюди не тільки своє — і чуже можете пхати!

Дід аж крекнув, побачивши новий гаманище. Видер у майстра з рук, довго м’яв, нюхав, клацав сталевою дужкою, заглядав усередину. З усього було видно: задоволений.

— То яка буде твоя ціна?

Прискаливши око, майстер подивився в прокопчену стелю, поскріб себе під бородою:

— Та-а… якщо вам правду казати, то з іншого я і більше узяв би… Ви ж подивіться, скільки пішло на нього шкіри!.. Ви знаєте, яке то було теля, що з нього здерли ту шкіру?.. Воно так мекало, що в мене аж серце заходилося…

— Кажи скільки! — нетерпляче перебив його дід.

Майстер скривився так, наче проковтнув щось кислюще на смак, потягнув через ніс повітря, утаємничив лице, поманив пальцем діда:

— Тільки нікому… Бо мене тут і засміють, як узнають, як я з вас дешево взяв… Два рублі — ну! — і вчепився рукою в борідку.

Дід замість того, щоб торгуватися, мовчки поліз за пазуху. Дістав вузлика, одвернувся, відрахував два карбованці, ткнув приголомшеному майстрові:

— Бери!

Дід пішов, притискаючи до живота гаманище, а майстер ще довго стукав себе по голові колодкою та питав, чи є ще на світі отакий дурень, як він.

Гаман міцно прижився в родині Івасют — переходив від батька до сина.

Комментарии
Минимальная длина комментария - 20 знаков. Уважайте себя и других!
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Комментариев еще нет. Хотите быть первым?
Правообладателям