І будуть люди

Ані поспівати нашим дітям, ні потанцювати у тому сільбуді… Та й нам було б веселіше! А то вийдеш після Володьчиної лекції надвір, стоїш та й думаєш: хоть би хто вмер чи справив весілля — все було б веселіше…

— Що, хрещенику, маєш? — штовхнув Гінзбург насупленого Володьку під бік. — І нічого, брате, супитись: одержуй, що заслужив! А роботу сільбуду треба рішуче перебудувати. Щоб і пісні були, і танці, й вистави… От незабаром одержимо з Полтави кінопересувку — в першу чергу до вас пришлю…

— Во-во! Хоть ви йому, товаришу секретар, укажіть, якщо він нас не хоче слухати!..

Отак за розмовами і незчулися, як і дійшли до Володиної хати. Мороз немовби пересівся, і повітря не так уже студило груди: що то значить серед людей! Серед своїх, близьких, зрозумілих, з якими в добру годину — посміятись, в лиху — пожуритися, бо, як то кажуть, на людях і смерть красна! На яких можна обпертись, і вони не зрадять тебе, не підведуть, не залишать самого, якщо йдеш до них із щирим серцем, із добрими помислами."

"«Ех, дядьки ви мої, дядьки! Вічні ви мої мозолясті долоні, репані п’яти! Гноблені з давніх-давен антеї з дитячими душами, сірі впряжені волики, що не усвідомлюють власної сили. Скільки панів ви перегодували, скільки непотребу, скільки живого сміття несли на своїх покірно зігнутих шиях! Ссали вас різні пиявиці, а ви навіть не сміли од них обтруситися — не те щоб розчавити! Видирали з ваших ротів щонайсмачніше, щонайпоживніше — ви ж навіть руки не простягали, щоб повернути хоч частку якщо не собі, то хоча б своїм дітям. Хльоскали вас нагаями — ви тільки здригалися, як покірні уїжджені коники… І як тільки вас не обзивали! І холопами, й смердами, й бидлом, й безсловесною сіромою, й черню. Хто з панів та підпанків з вас не знущався! Кожне пхалося одне споперед одного видерти шмат із вашого рота…

Немає тепер тієї одвічної нечисті. Одпали п’явки, не по добрій волі одпали. Видуло панів та підпанків: виють тепер по закордонах, кусають із голоду лікті. А ви й досі ніяк не наберетесь сміливості: все приглядаєтесь та приміряєтесь до нового життя, до своєї ж робітничої селянської влади, яка для того й появилась на світ, щоб ви врешті-решт стали господарями на своєму власному полі.