І будуть люди

Гриша зиркнув на Петра, що, здавалося, навіки зав’яз вухом у батьковій залізній руці, і в нього в самого защеміли вуха.

— Обзивав чи не обзивав?

— Не обзивав.

— Так за що ж ви побилися?

— Так…

— Так? — аж підскочив Ісаак. — Ви чуєте, вони собі побилися так! Отак зійшлися та й давай дубасити один одного!..

Та — лусь-лусь сина по лобі наперстком…

Так і не добившись правди, коваль попрощався й пішов, випустивши нарешті синове вухо. А за якийсь час, коли Гриша знову вийшов до пастухів на толоку, коваленко перший підійшов до нього:

— Давай миритись.

Гриша, що вже був наставив кулачки, вражено заблимав очима.

— Хочеш, я тобі батіг подарю? Хочеш?..

І вже здіймає з плеча отой казковий батіг і подає його Кравчукові. Хлопці так і застигли з роззявленими ротами. Гриша ж, переборовши нелюдську спокусу, тихо сказав:

— Не треба мені батога. Ти краще не обзивай мене… так…

— Хлопці! — закричав тоді коваленко, повернувшись до пастухів. — Ось хрест святий, хлопці: хто обізве Гришу нехристом, той матиме справу зі мною.

Взявши Гришу за руку, підвів його до багаття, посадив поруч із собою, дістав із ганчірочки перетертий, висушений сонцем кінський кізяк, зів’ялений кленовий листок:

— Хочеш, я тебе курити навчу?..

Згодом Ісаак перебрався із цього села в друге — і як же плакав Гриша за своїм новим другом! Зустрічалися вони рідко: може, раз на рік, двічі, але ні відстань, ні час не розбили отієї в дитинстві започатої дружби. Росли, мужніли якось непомітно, поступово привчались до діла: Гриша, помагаючи татові, освоював ремесло кравця, Петро — коваля.

Ті майбутні професії ще з молодих років відкладалися на хлопцях. Гриша ріс трохи сутулим, кволим, пучки на пальцях ставали як решето: з дев’яти років учив його тато «ганяти голку». Петро ж гнав у широкі, як ковальські міхи, груди, в сталеві бугристі мускули, і пропечена жаром, обсипана вогнистими іскрами, затверділа на долонях шкіра його поволі темнішала, набирала металевого відблиску, так що згодом уже й не розбереш: руку чи шматок відполірованого заліза подає тобі людина!

«Хорошим кравцем буде Гриша, — не раз крадькома милувався сином Ісаак. — От якби тільки поменше читав. А то все книжки та книжки, ні погуляє, ні відпочине, аж жалко дивитись!..»

«Гарний коваль вийде із Петра, їй-богу, гарний! — задоволено покректував старий Арсен, дивлячись, як ухопив синок, ніби граючись, пудовий молотище та й заніс над головою: підставляйте, тату, леміш! — Аби тільки пошвидше дурість із голови вивітрилась…»"

"Друзі стрічалися рідко, але як уже здибаються, то ходять укупі — водою не розіллєш.