І будуть люди

І Оксен, одриваючи од власного серця, подає окрайчик хліба, дві-три картоплини, жменьку пшенички у наставлену торбу («А торба ж! А торба!.. Де він і набравсь полотна на отаку торбу!..»). І старець, обдурений у своїх сподіваннях, часто-густо замість подяки спльовував сердито на землю та й тяг із багацького двору, відмахуючись, ціпком од Бровка, що аж ланцюг рвав вслід за непрошеним гостем.

Тільки одному з них і вдавалося розжитися в Івасют.

Був високий та страшний, простоволосий, розкуйовджений, все обличчя заросло густою бородою, тільки ніс, лоб та трикутники щік попід очима червоніли пропеченою шкірою. Борода опускалася аж на розхристані груди, а рот ховався під задимленими, прокуреними жовтими вусищами. Від нього завжди несло міцним самосадом і немитим тілом, очі суворо блимали з-під настрішених брів.

Підходив до двору, щосили гамселив у ворота міцнющим дубовим ціпком, гукав вимогливо:

— Хазяїни!"

"Якщо не бігли відчиняти відразу, впадав у лють; бризкався слиною і так молотив ціпком у ворота, що аж тріщали дошки.

— Хазяїни! Чи ви там поснули, довіку б вам не просинатися!

Заходив до хати, ставав на порозі, не просив — похмуро вимагав:

— Дайте півхлібини!

Оксен відкраював півхлібини.

— Спаси бог, спаси бог… — скоромовкою промовляв старець та й опускав подане в торбу.

— Дайте дрібку солі!

Оксен давав і сіль.

— Спаси бог, спаси бог… Дайте ще й пару крашанок!

— Немає,— втрачав терпець Оксен.

— Дай бог, щоб і не було! Дай бог, щоб і не було!.. Дайте пшениці!

— Не вродила!

— Дай бог, щоб і не родила! Дай бог, щоб і не родила!

Спробуй такому не дати! Оксен раз, коли Іван відмовив старцеві, наздогнав його аж за двором, ледь умовив прийняти білу хлібину. А потім довго картав сина. Аякже: закляне, а тоді й справді не вродить! Бог до старців прислухається ж.

Крім старців, навідувалися до Івасют ще одні непрошені гості — сільські дітлахи. Ці не стукали у ворота, не наставляли торби за милостинею: вабили їх величезні кавуни та дині, що, завезені знайомим купцем аж із-під Херсона, достигали поміж огудинням. Хлоп’яки скрадалися до баштану неглибоким переярком і, підстерігши, коли нікого поблизу не було, ордою налітали на баштан.