Обложка книги І будуть люди
Книга

І будуть люди

Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
  • Автор:
    Анатолій Дімаров
  • Раздел:
    Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Книга «І будуть люди» доступна для чтения онлайн. Категория: Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Добавлено: 3-04-2026, 10:46.

О книге «І будуть люди»

Дай бог вам, кумасі, отаких золотих невісток, як у мене! Невдовзі після батька померла і мати. Підкликала перед смертю Ониська та Ганну, тихо наказала: — Слухайся, сину, Ганни: тобі її сам бог дав. Без неї не знаю, на кого тебе й покидала б… Вона всім верховодила, все хазяйство лежало у неї на плечах, бо чоловік, окрім пісень, ні на що, здається, не був здатний.

Читать «І будуть люди» онлайн бесплатно

За тиждень невпізнанно змінилася пожежня. Двір старанно підметений, будинок побілений, у великому сараї аж горять начищені насоси, радують свіжою фарбою два справні виїзди. Пожежники ходять по-військовому підтягнені, чітко повторюють команди, а на каланчі сюди-туди походжає вартовий у сяючому шоломі.

Отоді й запросив голову райвиконкому Світличний. Привів, показав усе господарство, і голова, оглядаючи пожежний інвентар, тільки прицмокував та все хвалив:

— Молодці! Ну й молодці!

Коней Федько приберіг на закуску. Завів у стайню, показав:

— Бачите, які смертники?"

"— А що, коні як коні,— відразу ж зрозумів, куди гне Світличний. — Чим вони тобі не подобаються? Добрі, їй-богу, добрі коні! — хвалив, аж сам червоніючи од власної брехні, голова.

— Добрі! — так і фиркнув Федько. — Ану, хлопці, виведіть оцих крайніх та впряжіть у бричку: Миколу Пилиповича на службу одвезти!

— Та що ти? Не треба!.. — аж позадкував голова. — Я вже своїм як-небудь доїду.

— Нічого, ми вашого рисака позаду на поводу пустимо. Хлопці, кому я сказав!

Хлопці метнулися виводити конят, а перед очима голови — ганебна, нестерпна для кавалерійського серця картина: впряжені в бричку одри, він на бричці, а позаду — його гордий рисак.

— Ну, гаразд. Кажи, чого тобі треба…

— Хлопці, заводьте коней назад! — скомандував Федько і, обійнявши ніжно Миколу Пилиповича за плечі, повів геть із стайні.

— Всього четверо, Миколо Пилиповичу.

— Четверо? Кого?

— Коників. Отаких: на чотирьох ніжках, з гривами, із хвостами. І щоб не були при смерті.

— Та де ж я тобі їх візьму?

— А глитаїв розкуркулюєте?

— Ну, розкуркулюємо…

— А після них коні лишаються? От і дайте розпорядження… Ви тільки напишіть, а ми вже самі дістанемо.

— Ну, добре, ну, де вас подінеш. Приходь завтра — напишу. — І повеселілий, вже з рисака прощався із Федором: — А ти, я бачу, той!.. Іч який: у гості покликав!

Та Федькова радість була передчасною. Другого дня зустрів його Микола Пилипович, ховаючи очі:

— Ти от що… завтра зайди… Знаєш: не встиг іще вияснити.

Заходив Світличний і завтра, й позавтра; просив, вимагав, бив кулаком себе в груди, доводячи, що без коней — гріш їм ціна, що як де загориться, то вони доберуться хіба що охололий попіл розгрібати.

— Та відстань ти із своїми кіньми! — врешті не витримав Микола Пилипович. — Тобі одні коні у голові, а на мені весь район лежить! Пождеш — не помреш: в тебе ж поки що не горить.

— Ах, так! — скипів Федько. Вискочив із кабінету, мало не збив із ніг якогось канцеляриста, що ніс гору паперів. — Ну, гаразд!..

Цілісінький день ходив хмара хмарою: пожежники боялись і підступитись до нього. Придрався до одного, що не так підперезаний, — вліпив наряд поза чергою. Накинувся на іншого, чого кімната не метена, — теж наряд навісив на шию.

Комментарии
Минимальная длина комментария - 20 знаков. Уважайте себя и других!
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Комментариев еще нет. Хотите быть первым?
Правообладателям