І будуть люди
- Автор:Анатолій Дімаров
- Раздел:Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
О книге «І будуть люди»
Читать «І будуть люди» онлайн бесплатно
Я прохаю всю громадськість зняти з мене пляму сина куркуля та не рахувати мене членом двору своїх батьків».
Світличний гидливо відклав папірець, ще й витер долоню.
А Ляндер знову поліз до шухляди, дістав чистий аркуш паперу, поклав перед Федором, підсунув ручку й чорнило:
— Пиши.
— Що писати?
— Пиши, я продиктую.
Аж тепер догадався Федько, що пропонує йому Соломон. Стиснув ручку так, що аж тріснула, запитав, дивлячись на Ляндера звуженими од гніву очима:
— А жінку куди? Олесю теж сюди вписувати?
— О, знову розсердився! — аж руками розвів Ляндер. — Ну що мені з тобою робити?
— Ти не крути — про дружину скажи!
— Що дружина? Що дружина?.. — почав уже сердитися Соломон. — Що вона, не зможе без тебе трохи пожити?.. Зроби про людське око із нею розлучення, кудись відішли… А забудуть — хто тобі заборонить повернути назад?
— Слухай, Соломоне, ти був хоч раз битий? — враз сказився Федько.
Обернувся, зачепився об крісло. Стусонув щосили ногою — крісло так і полетіло під стіну — пішов до виходу. Шарпонув на себе двері і вже з-за порога, повернувшись до Соломона розлюченим червоним обличчям, обклав його такою добірною лайкою, що аж застогнали шибки.
Ляндер ще довго ловив ротом повітря після того, як зник Федько. Тремтячими руками налив у склянку води, жадібно випив.
— Комісія пропонує Світличного Федора Олексійовича за тісний зв’язок із класовим ворогом, за пияцтво і моральне розкладництво і як такого, що сам є класово чужого походження, з партії вичистити! — оголошує голова зборів по чистці.— Хто «за» — прошу піднести руки!
Федір стоїть біля столу в переповненім клубі міліції, стоїть блідий як смерть, правою рукою опирається на стіл, а пальцями лівої все намагається розстебнути комір гімнастерки. Дивиться в зал — не бачить нічого, гойдається перед ним лише море розмитих облич, наче крізь вату доноситься безжальний гул голосів…
Потім піднімаються руки. Пнуться догори, хитають гадючими головами, жалять Федька в самісіньке серце.
— Рахуйте.
— Чого там рахувати! І так видно, що більшість!
— Хто «проти»?
Над головами зводяться поодинокі долоні. Мало, зовсім мало, щоб врятувати Світличного!
— Громадянин Світличний, клади партквиток!
— Зброю, зброю відберіть! — доноситься чийсь голос із задніх рядів.
Світличний, що поліз був до кишені за партквитком, висмикнув руку, хижо блиснув очима:
— Зброю? А ви мені її давали?! — Та маузер — р-раз із дерев’яної кобури. — Ану, підходьте, кому жити набридло!
Стрибнув із сцени, попер вузьким проходом, а вслід розпачливий голос голови:
— Затримайте його! Не пускайте!..
Федько обернувся, люто вискалив зуби:
— Ану, геть із дороги!
І летить уже Федько до вокзалу. Затискає гаряче руків’я маузера — люди так і кидаються хто куди.









