І будуть люди

А ти роги наставляєш… От про ці п’ятнадцять відсотків… Думав я, Володю, міркував. Здається мені, що не можна цю справу відсотками міряти. Це ж не земля, що її скільки задумав, стільки й зорав. Та й то, якщо погода дозволить, як кінь не підіб’ється, як плуг не зламається. А тут же люди живі, і кожна людина одна на одну не схожа… Цей до колгоспу хоч сьогодні піде, а в того свідомість ще зовсім не дозріла. Зірви зелене яблуко: що з нього буде? Або заплануй, щоб до майбутньої весни всі парубки переженилися… В кого, може, ще й дівчини немає, ще й не підросла його суджена — все одно женися! Хоч на сучці, а дай Володі план! Та ти не супся, а краще поміркуй над тим, що я кажу. А не хочеш думати, то послухай, що люди розумні говорять…

Звівся, виніс із другої кімнати тоненький учнівський зошит, розкрив сторінки, списані то олівцем, то чорнилом, всіяні кляксами й перекресленими словами, — не пройшов Ганжа школи правопису, не наламував пальці задля каліграфії, то й писав, як доведеться.

— Ось записую… Так, різні думки щодо усуспільнення. А більше, що люди розумні про це пишуть… Ленін не раз казав не спішити, щоб не пошитися в дурні… А от найсвіжіше… Ага, ось воно! От послухай, Володю, що товариш Орджонікідзе нещодавно сказав… «Організовуючи їх…» Це про бідняків і середняків сказано, Володю. «…їх навколо трактора, партія переводить розпорошене селянське господарство на соціялістичні рейки… Щоб завершити цю роботу, потрібні будуть роки, доведеться роками і роками провадити уперту, повсякденну роботу…» Повсякденну й уперту, Володю! «…щоб двадцятимільйонне розпорошене селянське господарство організувати навколо трактора, комуни, колгоспу, артілі…» Роки і роки! А ти — до весни половину села у артіль!

— То що ж це виходить?.. То це я до повного соціялізму і не доживу?

— А соціялізм для кого ми, Володю, будуємо?

— Як, для кого?"

"— Тільки для себе чи й для отих, що після нас по оцій землі ходитимуть? Якщо тільки для себе, щоб отак: дайош на завтра соціялізм, бо нам дуже свербить побувати у ньому, а після нас — хоч і трава не рости… Тоді що ж, тоді й справді можна зігнати силоміць всіх дядьків до артілей та й оголошувати соціялізм… От ти, Володю, про світову революцію мрієш, — продовжував далі Ганжа. — От переможе хай революція у Польщі чи у Німеччині. Чи, може, і в Англії… То до кого вони прийдуть учитися, як життя нове будувати? Звісно, до нас: «Ану, покажіть, що ви тут наробили, як хазяїнували — ленінські заповіти в життя перетворювали!» А ти їм тоді що відповіси? Ніколи, мовляв, товариші дорогі закордонні, було нам тих ленінських заповітів дотримуватись, бо пекла нас лиха нетерплячка. Так нами тіпала, що ми до соціалізму не мудрим словом, не прикладом добрим, не переконанням дядька вели, а батурою турили.