І будуть люди

Легко сказати: секретар повіткому! Найперша людина на весь повіт, вище навіть, аніж колись був поліцмейстер, якого Ісаак у свій час за одне тільки спасибі обшивав із ніг до голови, не беручи за те ні копієчки! Й колишні багатії, для яких ще недавно Ісаак був ніщо, мимо якого вони проходили, ледь киваючи головами на його запобігливі уклони, про якого говорили, презирливо відкопилюючи губи: «А, це той… що у нього син у в’язниці сидить», — всіх оцих багатих та шанованих у минулому людей раптом немов підмінили.

— Ісаак Аронович, як ваше здоров’ячко?

— Що це ви загордилися і не заходите?

— Як там Григорій Ісаакович, дай йому боже здоров’ячка?

— Коли ви переберетеся в дім городничого, то запросіть же на новосілля… Не з порожніми руками, звичайно, прийдемо, не з порожніми…"

"Послухати їх, так вони і дня прожити не можуть без його, Ісаака Ароновича, ласкавої уваги. Навіть ребе, той самий ребе, який у свій час вигнав Ісаака із синагоги та прокляв його сина, тепер навіть ребе, забачивши старого Гінзбурга, перебіг вулицю і вхопив його за рукав.

— Ах, кого я бачу, кого бачу! — солов’єм заспівав раввин. — Що це ви, дорогий Ісаак, не заходите до синагоги? Не можна так гордитись, не можна. Вся община чекає вашого мудрого слова, вся наша община…

«Ну й ну! — тільки головою хитав Ісаак. — Ох, люди, люди, які ви все-таки люди!..»

— Ну, годі вже, годі, — всміхається син. — Ти краще дай нам щось повечеряти. Бачиш: гість охляв.

Старий тільки очі зводить до стелі: помилуйтесь на нього, на оцього безголового сина! Та й іде через сіни на кухню.

Згодом вони сьорбали розігрітий суп, пили чай. В кімнаті було жарко: Ганжа все витирав долонею мокре чоло, Гінзбург розстебнув комірець гімнастерки. Він мав втомлений вид, однак продовжував розпитувати гостя, цікавився сільськими новинами.

— Як там хрещеник? — згадав Володьку.

Ганжа розповів про сутичку з Ганною. Гінзбург довго сміявся, все перепитував:

— Півбороди видерла?.. Ну й ну, оце так молодиця!

Ганна, мабуть, припала йому до душі, бо, витираючи веселі сльози, зауважив:

— Отаких би в актив!

— Щоб і сільраду рознесла?

— Не рознесе, — заперечив Гінзбург. — Спрямувати її енергію в потрібний нам напрям — не рознесе! — І, враз посерйознішавши, запитав: — А що із тією вирішили робити? З тією, як її…

— 3 Івасютихою?

— От, от, саме з нею!

— Що тобі, товаришу, сказати, — завагався Ганжа. Потягнувся був до кисета, але згадав, що хазяїн не палить, і від того ще більше спохмурнів.