І будуть люди

Там не затулишся від всевидющого сусідського ока, не сховаєшся від недремних вушей: визирять, винюхають, підслухають, хоч закопайся в землю! Тільки тут, на хуторі, почував себе добре Оксен і зараз стояв, впиваючи незаселений простір, що оточував його звідусіль, простягнувся невидимими в темряві нивами, — і легко, і вільно дихалось йому.

І так було зараз хороше Оксенові, що він стояв би, мабуть, аж до самого ранку, коли б не думка про дружину, яка сиділа в хаті — чекала на нього, налякана, тривожна, завмерла, як і належиться молодій; швидко пішов до хати, що простягала до нього дві світлі руки від щедро освітлених вікон.

Таня ж гаряче шепотіла на вухо сестрі — благала її:

— Зінонько, лягай біля мене!

Зіна мало не зареготала, уявивши собі, яке обличчя було б у Оксена, коли б вона оце послухалася сестри та лягла поруч неї. А коли глянула в застиглі зіниці сестри — сміх її згас, так і не розгорівшись, вона обійняла Таню за худенькі плечі, пригорнула до себе:

— Дурненька, чого ти боїшся? То спершу страшно, а потім пройде.

— Лягай зі мною. Хоч на цю ніч, — молила Таня, наче не розуміючи всю безглуздість своєї молитви.

— Ти думаєш, одній тобі страшно? Всі ми проходимо через це, і ніхто, однак, ще не вмирав від цього…

— Ти любила Віталія! — скрикнула Таня так голосно, що всі вражено повернулися до них. — Ти любила його!.. Любила!.. Любила! — твердила вона, ображено тремтячи губами.

Зіна не знає, що відповісти. Пригортає Тетяну, наче обійми ці могли заспокоїти сестру!

До хати весело зайшов Оксен. Потер, наче з морозу, долоні, сказав:

— Гарну погоду посилає господь.

Отець Віталій наче тільки й чекав оцих слів: звівся, подякував господареві за вечерю, повернувся лицем до ікон, махнув широким рукавом шовкової ряси, кладучи на себе хрест, і всі захрестились побожно, дякуючи богові, що напоїв, нагодував, не обійшов своєю милістю. Всі, крім Тані, яка, здавалося, не розуміла нічого.

Поруч з Оксеном стояли обидва його сини, трохи збоку — Олеся. Щиро хрестилися, клали гарячі поклони."

"Не лишай же і далі нас, рабів твоїх, своєї прихильності, порятуй нас від голоду, холоду й мору, дай кожному з нас щасливої долі. Землиці нашій — родити, худобці — плодитися, багатству — множитись. Захисти нас від заздрісного ока, від лихого наговору, від злої людини. Ось ми, Івасюти, раби твої вірні з діда-прадіда, стоїмо перед тобою всією сім’єю — несемо тобі таку дружну молитву, що ти не можеш не почути її. Ми поріднилися з слугою твоїм, прийнявши в лоно своє сестру його жінки, — тепер ти ще прихильніше стався до нашого роду. Ми покірно підходимо під благословення слуги твого, боже, покірно й смиренно, — дивися ж, дивися на нас, господи, і не лишай нас благодаті своєї!

Першим до руки отця Віталія підійшов Оксен.